Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.
Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.
Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.
Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!
Чувачки, слушайте, я вам сейчас расскажу одну неповторимую историю, как я купила псилоцибиновые грибы и отправилась на прогулку ночью!
Ну, дело было так: я уже довольно таки закладки наваяла, да и от жизни решила чпокнуться, взять и вжариться как следует. Поехала я в тот район, где слышала, что можно маляву нарыть.
Такой вот кайф взлетел, когда я услышала, что у одного чела есть эти грибы. Типа написала ему, сказала, что мне обломали кайф, а он такой: "Слышь, знаешь что, давай встретимся, я тебе дам махонький пакетик с грибами, прокатимся на них вместе!"
Я решила не торчать, сразу согласилась, да и деньги отдала вперед. Вот, значит, встретились мы, чуть не сгорели от радости, потому что наши глаза сверкали, как попперсы, понимаешь? Прошел обмен - я деньги, он грибы.
Я долго рассматривала этот пакетик, смотрела на него, как на свою последнюю надежду. Даже попрощаться с врачами и наварить кайф, решив, что все равно не стоит жить, лучше просто вжариться и отдохнуть.
На ночной прогулке по городу, эти грибочки проводили меня своими магическими вибрациями. Я вдыхала каждый запах, чувствовала, как он проникает в меня и заполняет мое существо.
Стоя на краю, я смотрела на этот безумный хаос города и понимала, что я сама часть его. Часть той энергии, которая течет по венам мегаполиса и делает его живым.
Ну и что мы видим? |
Город, окутанный в туман и огни, мелькающие, словно звезды |
Я чувствую, как птицы уносятся на ветру, наблюдаю за ними, пытаясь соперничать с ними в скорости |
А потом я останавливаюсь, закрывая глаза и погружаясь в свой собственный мир |
Эти грибы, они заставили меня увидеть все краски, которые пропустил мимо себя. Они помогли мне открыть глаза на то, что всегда было перед носом, но я не видела.
Все вокруг трансформировалось, принимало неправдоподобные формы и цвета. Я видела мир, каким он никогда не был. Было так круто увидеть все эти детали, которые раньше не замечал.
Прошел час, а может и два, честно сказать, времени я толком не чувствовала. Такое ощущение, что время остановилось и потом понеслось в разные стороны.
А потом меня захлестнул такой кайф, что я почувствовала, будто я сама часть этого безумия. Я была взаимосвязана со всем, что меня окружало - зданиями, деревьями, машинами.
Я бегала по улицам, словно безумная, пытаясь поймать каждый миг этого невероятного состояния. Мои мысли становились бессвязными, а речь - неуправляемой. Но мне было все равно, я наслаждалась каждой секундой этого путешествия.
А потом я пришла на пляж, где шум моря захлестывал меня и забирал в свои объятия. Я сняла обувь и почувствовала, как песок просачивается через пальцы, словно пытаясь улететь вместе с ветром.
Сидя на песке, я смотрела на звезды, которые словно играли в игру с небом. Они были ярче, ближе, почти что рукой достать. И я поняла, что мир так прекрасен, что порой не хочется возвращаться в реальность.
Эта ночь была волшебной, сумасшедшей и неповторимой. Я поблагодарила эти грибы за то, что они дали мне возможность увидеть мир иначе, за то, что они позволили мне наконец-то окунуться в настоящий кайф жизни.
Слава псилоцибиновым грибам!